40. Історична школа в Німеччині в І пол. ХІХ ст.  Рошер, Кніс, Гільдебранд.

 У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виступають Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

 Засновниками ІШ були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником ІШ був професор В.Рошер (1817-1894). Праця “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- де твердить, що немає загальних законів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

 Ідеї ІШ найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу. діють в економічній галузі.

 Б.Гільдебранд(1812-1878).Осн.праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політ-мію: не визнає об’єктивності дії ек-х законів, принципу індивідуалізму.

41. Нова історична школа.  Г. Шмоллер, Л.Брентано, К. Бюхер, В.Зомбарт.

 В 70-х роках ХІХ ст.у Німеччині утворилась нова історична школа, ядро якої створили: Г. Шмоллер (1838-1917) і Л. Брентано (1844-1931). Нова іст. Шк. спиралася на традиції старої історичної школи. НІШ за своїм характером не була однорідною. В ній намітились дві течії: консервативна і буржуазно-ліберальна.

 Основоположником НІШ став Г.Шмоллер, який очолив консервативний напрям. Ш. був виразником інтересів великої буржуазії та землевласників, гарячим прибічником прусської монархії. Своє першочергове завдання він бачив у боротьбі з марксизмом. Він намагався вилучити з ПЕ соціальні проблеми і підмінити їх історією народного господарства.

 Одним з провідних ідеологів буржуазно-ліберального крила НІШ був Л.Брентано. Основна праця: “Класична ПЕ”. Надавав визначальну роль в економіці правовому і етичному факторам, обміну,а не виробництву, стояв на позиціях мінової концепції. Б. намагався вгамувати прагнення революційних вистурів робітників. Пропагував ідеї “соціального миру”, посилаючись на досвід англійських тред-юніонів.

 Значний внесок в економічну науку зробив К. Бюхер (1877-1930) – автор відомої книги “Піднесення національної економіки”(1893). У цій праці він досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції .Б. досліджує новітні форми капіталу, вважає, що нові форми капіталу однаковою мірою чинять домінуючий на всі верстви суспільства.

В.Зомбарт (1863-1941). Основна праця - “Сучасний капіталізм”. Висунув і обгрунтував концепцію соціального плюралізму. Стверджував, що сусп-во у розвитку прямує не до соціалізму, а до більш складної екон. системи. З. всі суспільні явища розглядає з ідеалістичних позицій. Він оголошує вартість функцією, яка існує тільки у свідомості людини, а в реальному житті ніде не проявляється. Додаткова вартість для нього – тільки “теоретичний символ”.

42. Соціальний напрям у політичній економії Р.Штаммлер, Р.Штольцман.

Р. Штаммлер. Започаткував формування соціального напряму в ек. науці. Основними факторами соц.-ек. прогресу вважав не явища ек. х-ру, а право, державу. Першопричину правової домінанти пояснював психологією людини. Протиставляючи світ природи, який розвивався за об’єктивними законами, і світ людського духу, що залежить від свободи людської волі, визначав, що соціальна поведінка  людини не є об’єктивно зумовленою і регулюється лише законом, державою. Висунув тезу, що пол. економія є суспільною наукою, а ек. категорії мають конкретний соціальний зміст і відбивають суспільні відносини. Стверджував, що в основу суспільних процесів покладено явища ідеалістичного характеру. Звідси робився висновок щодо нематеріальної природи суспільних процесів. Ще одна відома теза Штаммлера полягає у тому, що за об’єктивної зумовленості історичних процесів недоцільно проявляти політичну і взагалі будь-яку активність, аби прискорити ту чи іншу подію.

Р. Штольцман. Дотримувався погляду, що в-во є нейтральним у соціальному плані і не зв’язаним органічно з конкретним суспільним ладом. Його основу він бачив у суспільному поділі праці, але розглядав останнє як виключно технологічне явище. Працю він уявляв лише як речову категорію й обстоював тезу, що за глибокого і послідовного аналізу соціальних відносин треба абстрагуватися від праці. Поглядам Штольцмана властиве ідеалістичне трактування ек. категорій. Він виходи з принципу, що ек. підпорядковано моральним ідеалам і вона є засобом, який використовується людьми для моральних цілей. Вважав, що метою кап. в-ва є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім членам суспільства. Він доводив, що окремі ек. категорії (вартість, заробітна плата, прибуток) є тільки засобами для досягнення цього вищого морального принципу Отже, сучасна ек. система може дати можливість всім верствам населення задовольнити свої життєві потреби. Різницю між робітниками і капіталістами він зводив до того, що перші є виконавцями, другі – організаторами в-ва, і така різниця існуватиме завжди. “Соціальний напрям” активно захищав права приватної власності, доводячи, що її існування відповідає не тільки інтересам індивідуума, а й суспільства. Головній моральній меті підпорядковано і дію закону вартості. Штольцман розділяв вартість на два елементи: заробітну плату і прибуток. Суть закону вартості полягає в тім, щоб забезпечити нормальне існування всіх членів суспільства, регулювати їхні доходи.

43.  Виникнення та суть маржиналізму.

 В 70-х роках 20 ст. в економічній теорії виникла нова течія - маржиналізм , яка визначила напрям розвитку політичної економії . Основною ідеєю маржиналізму є дослідження взаємозв’язаних граничних економічних величин на всіх рівнях економіки. Суть маржиналізму: 1) Вартість визначається граничною корисністю речі, ступенем корисності. 2)Досліджуєчи граничну корисність , маржиналісти вводять поняття граничних величин. 3)Класична наука була спрямована на вирішення динамічних завдань , а маржиналісти вивчали економічні завдання. Важливе місце займав принцип рідкості .

 Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать , що його основоположниками були німецькі дослідники Й. фон Тюпен та Г. Госсен та французькі Ж. Дюпої та О. Курно .

 Й. Тюнен  вважав що максимальний чистий доход землевласник може отримати , якщо сукупність граничних витрат на фактори виробництва буде дорівнювати граничній корисності продукту . Основна ідея концепції А. Курно полягла в тому , що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей , що перебувають у рівновазі .

 Англійський економіст С. Джевонс незалежно від інших розробив теорію , за якою співвідношення між товарами , що обмінюються , дорівнює оберненому відношенню їх корисностей . Маржиналісти у своїх дослідженнях використовували метод робінзонади (закрите господарство).

44. Формування неокласичної традиції в економічній теорії . Австрійська, кембріджська, американська школи.

 Зміни в останній третині 19 ст. у характері та структурі виробництва , методах управління економічній діяльністю , у сфері споживання зумовили перегляд теоретичних положень класичної школи політичної економії та появою нової течії в економічній науці - маржиналізму , яка згодом дістала назву ’неокласичної традиції’. Найбільш вагомий инесок у розробку ідей маржиналістів зробила аістрійська школа політекономії , яка сформувалась у 70-ті роки 19 ст.

 Її представниками були професори Віденського університету К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бен-Баверк.

 Основні методологічні особливості австрійської школи :

1) ідеалістичне відображення процесів і явищ; 2)  використання в якості головного об’єкта дослідження індивідуального господарства; 3)  висування на перший план споживання , а не вир-ва.   

 У 90-х роках 19 ст. в Англії сформувалась ’кембріджська’ школа , представниками якої були А. Маршалл , А.Пігу , А.Хоутрі . Ця школа започаткувала новий напрям економічної теорії - неокласичний. Найбільша заслуга полягає у створенні синтетичної теорії , яка поєднала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

 Також наприкінці 19 ст. з’явився американський варіант теорії граничної корисності - так звана американська школа, засновником якої був Д.Б.Кларк. Його праці (’Філософія багатства’ , ’Суть економічної теорії’) мали значний вплив на розвиток економічної думки . Він спробував придати маржиналізму всебічне загальне теоретичне обгрунтування. Він об’єднує різні маржиналістські концепції: теорію спадної дохолності , спадної корисності з теорією політичної економії. Отже , згідно з маржиналістським підходом , економіка являє собою комплекс індивідуальних господарств. Дослідження законів їх розвитку грунтується на аналізі господарських рішень індивідів з одного боку та їх результатів з іншої . Цей підхід відрізнявся від попередніх йому шкіл політичної економії.